Молоді роки

Народився Іван Мазепа на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік від Білої Церкви).

У 1592 король Сигізмунд II Август подарував маєток шляхтичеві Михайлові Мазепі-Калединському з роду Курчів. Батько — Стефан-Адам Мазепа — був шляхтичем; покозачився в часи Хмельниччини, став 1654 року Білоцерківським отаманом. Мати  — Марина Мокієвська — представниця старого шляхетського роду з Білої Церкви; присвятила молоді роки сім'ї, вихованню сина Івана та доньки Олександри.

Дитинство припало на час Хмельниччини і Руїни. Змалку мусив навчатися військової справи, їзди верхи, фехтування. Мати відправила на навчання до Києво-Могилянської академії. В академії 3 роки вивчав риторику, латину. Добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, цікавився усіма видами літературної творчості; протягом життя опанував вісім іноземних мов.

Закінчивши навчання, повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його до двору короля Речі Посполитої, великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати прихильність короля.

Ян II Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами, щороку висилав за кордон трьох талановитих юнаків шляхетського походження для покращення освіти. Мазепа потрапив до цієї трійки стажерів; відвідав Німеччину, Францію, Італію, можливо, Австрію у дипломатичній місії козаків.

1659 року повернувся до Речі Посполитої. Гетьманські клейноди привіз як гінець від короля у березні 1663 обраному гетьманом Павлу Тетері, які той відіслав назад (згідно статусу, їх мав привезти посол).

Познайомився зі справами українського населення (1677 року), з лобістами українського питання в сеймі Речі Посполитої. У 1662—1669 роках король Ян-Казимир доручав Мазепі кілька різних дипломатичних місій в Україні, Османської імперії, Московії. 1670 року познайомився з сином Богдана Хмельницького Юрієм; не став на його бік, оскільки вважав його занадто слабким.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої московської правительки Софії князем Василієм Голіциним; гетьмана Івана Самойловича позбавлено влади та заслано до Сибіру. Невдовзі сам фаворит потрапив в опалу, попрямував слідами Самойловича, втратила владу Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилися лічені дні; у таких непевних умовах зумів втримати владу, істотно зміцнив власні позиції.

У старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати — генеральний обозний В. Борковський та полтавський полковник Прокіп Левенець. Перемогла кандидатура Мазепи, оскільки на той час вона була прийнятна окрім старшини, і для царського уряду, адже Мазепа мав впливові зв'язки в московських урядових колах.

Військова рада, яка відбулася 25 липня, мала лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів — місце голосування було оточене тісним колом («у шість чоловіка») московського війська. Навколо козаків розставлено стрільців і рейтарів. На Раді присутні були тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім'я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім'я, їх «вмить угамували». Іван Мазепа був обраний на гетьмана України.

Мав тоді 50 років, був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей» (основа — «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, з деякими додатками на користь Москви).

Так, було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Річчю Посполитою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Окрім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стояти в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялося «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.